ХРИСТИЯНСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

​

ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НЕПОВНОЛІТНІМ

Сприяння реалізації прав дітей та молоді, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України, постановою «Про затвердження Загального положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді».

Принципами здійснення соціально-педагогічної діяльності з захисту дітей та молоді є: принцип клієнтоцентризму – розгляд соціальної ситуації, в якій перебуває клієнт, з точки зору його інтересів і прав;  принцип “ не нанесення шкоди ” – заходи з охорони прав та інтересів особи ні в якому випадку не повинні призводити до негативних наслідків для неї; принцип обґрунтованості – рішення повинні бути валідними, відповідати положенням законодавчих та нормативно-правових актів; принцип ефективності – соціально-педагогічна робота з питань захисту прав та законних інтересів дітей та молоді не повинна призводити до небажаних чи непередбачуваних наслідків; принцип системності й всебічного підходу – вирішення проблеми неповнолітніх, у діяльності соціального працівника, потребує аналізу мікросоціального та сімейного оточення, особливостей умов проживання, виховання й розвитку особистості, урахування всіх факторів у життєдіяльності кожного індивіда зокрема; принцип зв’язку теорії з практикою суспільного життя – урахування особливостей системи охорони дітей та молоді, організації та управління соціальною, правовою сферою в державі; принцип інтеграції – здійснення діяльності шляхом об’єднання зусиль й скоординованої роботи усіх осіб, причетних до охорони прав дітей та молоді.

Алгоритм процедур типової технології захисту прав дітей та молоді має такий загальний вигляд: ознайомлення з проблемою клієнта, визначення мети і завдань соціально-педагогічної роботи; виділення предмету, вибір основних показників або критеріїв; розробка плану роботи та реалізація форм і методів соціально-педагогічної діяльності; корекція процесу виховання дитини.

ДОШЛЮБНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Статево-рольова свідомість як складова частина загальної статевої культури особистості

Аналізуючи систему вироблених знань, умінь і навичок статевого мислення та поведінки, яківизначаються  як необхідний та когнітивний процес,ґрунтуються на відповідальності, моральності та свідомості які визначають рівень статевої культури особистості.

Дослідженням різних аспектів проблеми психосексуального формування особистості займається велика кількість вчених практиків і теоретиків різних галузей. Серед них Кравець В., Грабовський М., Олійник Л., Келлі Г.Ф., Кузнецова О., Плахтій П., Клопотівська М., Квашенко В., Кузьмінський А. та інші.

Мета статті  полягає у дослідженні сутності категорій статево рольової свідомості та культури, виявлені процесів їх формування та значення для розвитку особистості та суспільства.

У ході теоретичного дослідження ми проаналізували сутність категорій «статево-рольова освіта» та «статева культура». Розкрили значення процесу статевого виховання як методу формування статевої культури особистості та висвітлили вплив різних моделей організації статевого виховання на процес формування статево-рольової свідомості особистості. Описали внутрішню суб'єктну підсистему особистості та зовнішню що проявляються у  суб’єкт-суб'єктних взаємодіях, здатності  суб’єкта до прийняття іншої статевої особистісної неповторності, адекватною ґендерно-рольовою та сексуально-рольовою поведінкою, дотриманні норм сексуальної презентації у стосунках типу “суб’єкт-батьки”, “суб’єкт-партнер”, “суб’єкт-нащадок”, “суб’єкт-суспільство”.

Отже, майбутньому, ряд психологічних, соціологічних та педагогічних досліджень варто було б спрямувати на поглиблення знань психологічних впливів зовнішніх факторів на формування статевої культури особистості, виникнення та механізми дії внутрішніх суб’єктивних механізмів у процесі статевого виховання, та розробку програм формування статево-рольової свідомості нації.

РОЗВИТОК НАСТАВНИЦТВА ЯК ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УКРАЇНІ

У статті здійснено аналіз розвитку наставництва як форми соціальної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сучасній Україні. Автор розглядає соціальну підтримку цієї категорії дітей через призму поняття «соціальна опіка», яка тлумачиться як форма виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що передбачає діяльність відповідних органів, опікунів щодо захисту прав і законних інтересів осіб, над якими встановлено опіку.

З’ясовано, що згідно вітчизняного законодавства, наставництво – це добровільна безоплатна діяльність наставника з надання дитині, яка проживає у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя. Воно здійснюється щодо визначення та розвитку здібностей дитини, реалізації її інтересів у професійному самовизначенні; надання інформації про її права та обов’язки; формування практичних навичок, спрямованих на адаптацію до самостійного життя (вирішення побутових питань, розпорядження власним майном та коштами, отримання освітніх, соціальних, медичних та інших послуг); формування навичок здорового способу життя.

Визначено, що наставництво здійснюється відповідно до договору між центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, наставником та адміністрацією закладу, в якому проживає дитина. Людина, яка виявила бажання стати наставником, до укладання договору зобов’язана пройти курс підготовки з проблем соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя. Зазначається, що наставник має право відвідувати дитину за місцем її проживання, навчання, лікування або оздоровлення, а спілкуватися поза місцем її проживання, у т. ч. запрошувати дитину у свою сім’ю; надавати допомогу в отриманні додаткових освітніх, соціальних, реабілітаційних, оздоровчих послуг; брати участь у забезпеченні її одягом, взуттям, приладдям для навчання та розвитку тощо.

Встановлено, що в Україні активну діяльність з пошуку та підготовки наставників провадять учасники проекту «Одна надія» за підтримки Служби в справах дітей м. Києва, що розповсюдив свою роботу на інші міста України; Центр опіки сиріт Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви та Комісія УГКЦ у справах родини, фонд Ріната Ахметова у рамках програми «Сирітству – ні!».

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ

​

ПРОФІЛАКТИКА НЕГАТИВНИХ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИХ, ЕКОНОМІЧНИХ НАСЛІДКІВ ЦИВІЛЬОГО ШЛЮБУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Актуальність даної статті полягає у тому, що все більше молодь відає перевагу не зареєстровувати свій шлюб офіційно, що може призвести до знецінення інституту шлюбу.

Проблемою цивільного шлюбу займалися такі вчені: С.В. Троїтський, І.,  Н.О. Лопата, О.Ю.Фаринич, Т.Д. Щербан, Л. Короткова, А. Віхров, І. Жилінкової, А.В. Григор’єва, С. Реутова, З. Ромовська та інші.

Мета статті – теоретично обґрунтувати негативні соціально-правові та економічні наслідки цивільного шлюбу в умовах сучасної України.

У ході теоретичного дослідження нам було проаналізовано визначення поняття цивільний шлюб та його причини та наслідки.  Проблема шлюбу дуже поширена на теренах науку, у зв’язку з цим є багато різних варіантів тлумачення цього поняття, зокрема під поняттям «неодруженої пари, що проживають разом та ведуть спільне господарство», розуміють: цивільний шлюб, громадський шлюб, фактичний шлюб, співжиття та конкубінат.

Проблема цивільного шлюбу на теренах сучасної України стає все більш популярнішою, дане явище може призвести до знецінення інституту шлюбу як такого. Тому потрібно приділити особливу увагу для профілактики соціально-правових та економічних наслідків цивільно шлюбу.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці соціально-психологічних умов та структурно-функціональної моделі соціальної роботи щодо профілактики соціально-правових та економічних наслідків цивільно шлюбу серед сучасної молоді.

ВПРОВАДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТЕХНІК ОБРАЗОТВОРЧОГО ТА ДЕКОРАТИВНО ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА В ПРИКЛАДНІ МЕТОДИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Опалюк О. М. Впровадження традиційних технік образотворчого  та декоративно прикладного мистецтва в прикладні методики соціальної роботи. У статті проаналізовано особливості  впровадження традиційних технік образотворчого та декоративно прикладного  мистецтва в прикладні методики соціальної роботи. Особливості образотворчої діяльності дитини полягає в обмеженості її технічного аспекту, з одного боку, в поєднанні з буянням дитячої фантазії, нескінченним рядом художніх образів, з другого. Основне завдання традиційного малювання - розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «сприймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури. В традиційній системі дошкільного виховання відзначається важлива роль образотворчої діяльності для дошкільника, оскільки вона забезпечує розумовий розвиток і естетичне ставлення до дійсності, моральне виховання. Основна мета занять зображувальної діяльності – формування та закріплення умінь і навичок, необхідних у навчальній діяльності: вміння слухати і запам'ятовувати завдання, виконувати його в певній послідовності, укладатися в певний відрізок часу, вміння оцінити свою роботу, знайти помилки і виправити їх, планувати свою діяльність, вміння довести свою справу до кінця, утримувати в порядку робоче місце. Методика викладання образотворчої діяльності включає предметне і сюжетне малювання, де вихователь повинен вчити розрізняти і правильно використовувати кольори і відтінки, закріплювати навички роботи з фарбами, вчити змішувати фарби для отримання нових відтінків, вибирати формат паперу відповідно до задуманого сюжету, способом зображення предметів, явищ, передачі в малюнку форми, пропорцій, розташування частин, забарвлення тощо. Декоративне малювання, де завдання вихователя вчити дітей малювати візерунки за мотивами народно – прикладного мистецтва (київського, петриківського, васильківського, опішнянського, косовського, ужгородського розписів), закріплювати вміння малювати кільця, кола, крапки, хвилясті лінії, травичку, ягоди, листя, квіти та інше.При перерахуванні бажаних результатів, у вимогах програми вказується, що діти повинні вміти правильно сидіти за столом, вірно тримати аркуш паперу і олівець, вільно працювати олівцем – без напруги проводити лінії в потрібних напрямках, не обертати при цьому аркуш паперу, передавати в малюнку найпростішу форму, загальне просторове положення, основний колір предмета, правильно працювати акварельними і гуашовими фарбами (не виходячи за межі цієї поверхні), виконувати найпростіші візерунки в крузі, квадраті, на смузі з декоративних форм рослинного світу, застосовувати прийоми малювання пензлем елементів декоративних зображень (мазком, кінчиком пензля), дізнаватися головних елементів народного розпису. Традиційні заняття сприяють розвитку дрібної моторики руки дитини, що позитивно впливає на здатність дитини до написання літер і цифр, а робота з кольором, різними об'ємними формами готує дошкільника до занять математикою та логікою. Відомо, що розвиток зон мозку, які відповідають за мовлення, відбувається під впливом імпульсів, що йдуть від пальців. Якщо розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток мовлення, хоча загальна фізична активність дитини при цьому може бути нормальною.

СОЦІАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

Аналізуючи сучасні соціокультурні умови, варто зазначити,що стереотипізація визначається як необхідний і важливий когнітивний процес, що опосередковує поведінку людини, допомагає орієнтуванню, впливає на формування її соціальної спрямованості та якісної соціалізації.

Проблема стереотипізації як одного з найважливіших механізмів соціалізації широко аналізувалася в дослідженнях вітчизняні та зарубіжних дослідників таких як:  Е. Еріксона, Дж. Міда, Г. Тарда, Г. Теджвела, О. Бодальова, Б. Паригіна, А. Петровського, К. Гаджиєва, І. Кона, В. Ядова, В. Агєєва, Т. Стефаненко, Т. Васільєва. Б.Поршнєва, Г.Теджфела, Т.Шибутані, Р.Таджурі, С. Шерифа).М. В. Бутиріна, Н. А. Акопян та ін..

Метою даної статті є аналіз розвитку наукових уявлень щодо феномену соціального стереотипу  в контексті сучасної молоді.

У ході теоретичного дослідження нами було проаналізовано розвиток наукових уявлень щодо феномену соціального стереотипу в контексті сучасної української молоді. Розглянуто шляхи формування та функціонування нових стереотипів у свідомості молодих людей. Вивчено структуру, динаміку цінностей молоді, її соціальних стереотипів, їхнє утримання і зв'язок з зміною ціннісної свідомості різних вікових і статусних груп населення.

Отже, формування соціальних стереотипів у конкретної особистості відбувається в результаті дії цілого ряду механізмів, які відносяться як до сфери індивідуальної свідомості, так і до сфери соціальних процесів і взаємин. До таких, як ми з'ясували, відносяться взаємодія та взаємний , безпосередній вплив людей, вироблені суспільством норми, які молодь засвоює  під час навчання, виховання, через ідеологічний вплив ЗМІ, і навіть через культурне середовище проживання і політичну ситуацію.

Подальші дослідження потребують поглиблення знань психологічних впливів зовнішніх факторів на формування соціального стереотипу сучасної молоді, виникнення та механізми дії внутрішніх суб’єктивних механізмів у процесі соціалізації.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ У ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ

​

ДИТЯЧІ ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ ЯК ЧИННИК ПРОТИДІЇ ЗАЛУЧЕННЮ ПІДЛІТКІВ У НЕФОРМАЛЬНІ УГРУПУВАННЯ АСОЦІАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ

Насьогодні вагомим чинником впливу на процес виховання став дитячий і молодіжний рухи. Вивчення зазначеного процесу дозволяє стверджувати, що на першій стадії формування дитячої організації вона виникає і функціонує як неформальна група або мала група. Виникнення неформальних об’єднань пов’язане, по-перше, з неможливістю дитячих і молодіжних організацій охопити більшість підлітків та молодих людей; по-друге, із прагненням зазначеної категорії до довільного проведення вільного часу, позбавленого будь-якої регламентації. Духовною основою до єднання певної групи підлітків і молодих людей у неформальну спільноту є підлітково-молодіжна субкультура.

Асоціальні групи підлітків і молоді – малі неформальні об’єднання, що, як правило, виникають спонтанно і розвиваються в процесі асоціальної діяльності. Оскільки неформальні угруповання є явищем поширеним і впливовим серед підлітків, то соціальний педагог/соціальний працівник повинен навчитися вступати з ними в контакт, зав’язувати діалог, виявляти вразливих для дії переконуючого впливу осіб і намагатися вже через них розпочати соціальне лікування цієї категорії підлітків і молодих людей.

Соціально-педагогічний досвід свідчить про ефективність використання дитячих громадських об’єднань як чинника протидії залученню підлітків у неформальні угрупування асоціальної спрямованості .

Проведене нами дослідження дозволило визначити мету, напрями та зміст соціально-педагогічної роботи, що склали основу методики професійної роботи фахівців соціальної сфери з дитячими спілками та неформальними угруповуваннями у контексті профілактики залучення підлітків в асоціальні угруповання.

МІЖОСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ СЕРЕД МОЛОДІ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПРОФІЛАКТИКИ

У даній статті розглядаються особливості міжособистісних конфліктів серед молоді з обмеженими можливостями та шляхи їх профілактики. Актуальність теми статті підтверджується необхідністю привернення уваги держави, соціальних служб, громадських організацій до проблем людей з обмеженими можливостями. Питання міжособистісних конфліктів серед людей з обмеженими можливостями має свою специфіку та залишається недостатньо вивченим сучасною наукою та практикою.

Подано аналіз поняття «конфлікт» та визначено типи конфліктів, які є поширеними серед молоді з інвалідністю. Розглянуто молодь з обмеженими можливостями як специфічний суб’єкт конфліктної взаємодії. На основі виділених критеріїв та їх показників визначено рівні сформованості навичок безконфліктної взаємодії молоді з інвалідністю. Проведено емпіричне дослідження рівнів сформованості навичок безконфліктної взаємодії серед молоді з обмеженими можливостями. Високий рівень виявлено лише у 22,84% молоді, середній рівень – у 51,85%, низький рівень – у 25,31% респондентів. Отримані результати дозволили сформулювати основні напрямки профілактики конфліктності серед молоді.

Соціально-педагогічна профілактика міжособистісних конфліктів серед молоді з обмеженими можливостями, окрім традиційних профілактичних заходів, має включати заходи, що компенсуватимуть вимушений характер спілкування у групі; незмінність та вузькість кола спілкування; особливості, пов’язані з діагнозом; внутрішню роз’єднаність; обмеження у інтимних відносинах. Зміст профілактики міжособистісних конфліктів включає: створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язання неконфліктними засобами; ліквідацію соціально-психологічних причин конфліктів; блокування особистісних чинників виникнення конфліктів.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ ДО НОВОГО СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

​

КОНСУЛЬТАТИВНА ДОПОМОГА У ПРОФЕСІЙНОМУ САМОВИЗНАЧЕННІ НЕПРАЦЮЮЧИХ ГРОМАДЯН В УМОВАХ ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Статтю присвячено огляду науково-дослідних праць з проблеми профорієнтації, профконсультування та професійного самовизначення. Розглянуто поняття професійна консультація, професійна орієнтація, професійне самовизначення, професіографія, психодіагностика та визначено роль консультативної допомоги з професійного самовизначення непрацюючих громадян в умовах Центру зайнятості населення у процесі стабілізації балансу між пропозицією праці та попитом на неї. Сформовано узагальнене визначення поняття «професійна консультація». Виділено ряд причин у зв’язку з якими збільшується частка безробітних та ряд життєвих ситуацій у зв’язку з якими виникає потреба в отриманні консультативної допомоги з професійного самовизначення непрацюючих громадян в умовах Центру зайнятості населення. Наведено дані статистичного аналізу проведеного Державною службою зайнятості щодо кількості зареєстрованих безробітних у І півріччі 2016 року. З’ясовано головну мету консультативної допомоги з професійного самовизначення та з точки зору організації і психолого-педагогічних підходів було виділено підготовчий, основний і заключний етапи надання консультативної допомоги. Проведено порівняльний аналіз українського та зарубіжного досвіду з розвитку професійного консультування. Виділено п’ять основних етапів розвитку вітчизняної професійної орієнтації. У статті також виділені особливості консультативної допомоги з професійного самовизначення непрацюючих громадян в умовах Центру зайнятості населення, з'ясовано необхідність її модернізації та адаптації відповідно до вимог сучасного суспільства.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ З КЛІЄНТАМИ СОЦІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ МАТЕРІ І ДИТИНИ: ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

​

Психологічні чинники готовності молоді до свідомого батьківства

​

Поняття соціального діагнозу на різних рівнях діагностики у сфері соціального забезпечення

​